Зараз я перебуваю в Каліфорнії, відвідую різні церковні молитовні групи та Ротарі-клуби і відновлюю зв’язки з багатьма моїми чудовими християнськими братами та сестрами.
В Україні бойові дії продовжують посилюватися, оскільки наші мужні солдати борються за повернення території, захопленої Росією. Щоденні ракети, бомби та безпілотні літальні апарати падають над Україною в продовженні спроб Росії деморалізувати людей і знищити все, що вони можуть. Я продовжую захоплюватись хоробрістю та стійкістю українського народу. Ніхто не знає, що може принести завтра – смерть? – знищення їхніх домівок і міста? – окупація ворогом? – тікати з дому у відчайдушних пошуках безпечного місця? Але ніхто навіть не думає здаватися!
Особливо жахлива ситуація в Херсонській та Миколаївській областях, де людей не тільки постійно бомбили, але й затоплювало, коли підривали дамбу. Ніхто не знає кількість загиблих під час повені. Але досі тисячі й тисячі людей живуть без питної води, їжі та житла.
Минулого тижня кілька наших капеланів, пасторів, а також Вадим і Слава розвезли вкрай необхідні речі в багато сіл Херсонської області. Нижче наведено кілька фото будинків, які були затоплені і де люди все ще намагаються жити, бо більше немає де. Їм довелося сховати свої фургони під деревами, оскільки росіяни бомбардуватимуть будь-яке місце, де побачать, що збираються люди або приїжджають фургони.
Кілька фотографій деяких затоплених будинків:
А також кілька фотографій та історій від наших волонтерів, написаних їхніми словами:
«Це Майя. Їй 36. У неї троє дітей. Вони біженці. Її чоловік на війні. Це був час, коли не було їжі для дітей. Одна тарілка супу коштувала 100 гривень. Вона заплатила 20 000 гривень, щоб мати можливість виїхати. Їм довелося простояти 8 днів на блокпосту».
«Також ми зустріли двох братів. Юрі 32 роки, Івану 36 років. Вони володіють кафе. Але зараз вони не можуть працювати через велику кількість ракетних обстрілів. Тепер вони підмітають вулиці».
«Віталій – водій автобуса. Його сім’я використала останнє борошно вранці, і наша команда надала їм продуктовий пакет. Віталій дякує Богу».
Марії 64 роки та її онук (8 років, хворий на ДЦП). Під час бомбардування, в будинок влучили три ракети. Чоловіка Марії вбили. Вона була без свідомості. Потім опритомніла і не пам’ятає, як врятувала онука. Все згоріло.
Люди чекають на їжу:
Будь ласка, продовжуйте молитися за безпеку цих відважних чоловіків і жінок, які ризикують своїм життям, щоб потрапити туди. Вони несуть не тільки воду, їжу, засоби гігієни, ліки та одяг, але й любов Христа до людей, позбавлених будь-якої надії. Біблії роздають сотнями, діляться молитвами та сльозами, а особливо багато обіймів.
Божії Приховані Скарби 